Інші блоги

Дуже гарний пост tttkkk-а про транслітерацію корейських імен і назв:
«
Начну с того, что «правильной» транскрипции не существует. В принципе. В природе. Нет способа, который бы позволил абсолютно точно передать звуки иностранного языка...О транскрипциях не спорят, о них договариваются, имея в виду, в первую очередь, их однозначность, то есть возможность – для специалиста – однозначно и легко восстановить оригинальное написание и произношение на основании записи.
»

Проблема із транслітерацією є не лише в таких екзотичних мовах, як корейська чи японська, а навіть у близьких до нас польській, наприклад. Чи треба передавати h та ch як «г» і «х», чи, може, позначати як «х» в обох випадках? Як передати «ł», як «л», чи як «ў», що більш близько до оригінальної вимови? Це все є справою холіварів і дискусій, але слід розуміти: правильної відповіді немає. Транслітерація — це домовленість передати іноземне написання так, щоб можна було однозночно відтворити оригінал. Хоча це завдання теж неможливе: як ви можете засобами української абетки передати різницю між польськими u та ó, якщо це той самий звук — «у»?

Ще більшою проблемою є німецькі власні назви. Отже, пост про них.

Дифтонги ei та eu
Обидва дифтонги передаються з певних причин як «ей», хоча жоден з них так не вимовляється: ei — це «ай», eu — це «ой». Наприклад:

Euler [Ойлєр] — Ейлер
Leipzig [Ляйпціґ] — Лейпціг
Heisenberg [Хгайзенберґ] — Гейзенберґ
Rhein (річка) [Райн] — Рейн
Einstein [Айнштайн] — Ейнштейн
Reuter [Ройтер] — Рейтер (засновник Reuters Group)

Разом з тим, деякі назви транслітеруються правильно, наприклад, Рамштайн (Rammstein) або мій рідний Байройт (Bayreuth). Я послідовно дотримуюся фонетичної транслітерації цих дифтонгів з двох причин:
— вона ближча до оригінальної вимови,,
— вона однозначно дозволяє відтворити оригінальне написання (ну майже, ггг).

Отже, правильно — Айнштайн, Гайдельберґ, Ляйпціґ, Ройтерз. Разом з тим, одну з головних річок Німеччини — Рейн — можна продовжувати так називати, бо це давнозапозичена назва.

Умляути ö, ä та ü
З останнім все начебто просто: його традиційно передають як «ю» [ьу]: Мюнхен, Нюрнберґ, Дюсельдорф тощо. Натомість щодо ö є холівари: дехто передає його як «е», дехто як «ьо». Дехто каже, що треба писати Кельн і Шредінґер, Рентґен, а інші кажуть — тільки Кьольн, Рьонтґен і Шрьодінґер. Я належу до других.

Про вимову тяжко: умляути — це специфічні звуки. По суті, взяли o, a та u, і розбавили їх з «е», плюс попередній приголосний пом’якшується. На мою думку, умляути варто трактувати як м’який знак, тобто передавати їх як ьо, ье (є) та ьу (ю). Це є близьким до вимови і дозволяє однозначно відтворити написання.

Якщо ж передавати ö та ä як «е», тоді вийде тризначність: ми три різні звуки — e, ö та ä — передаємо однією українською літерою. Це булшіт!

Однак, проблемою є, коли слово починається на умляут, наприклад Überlingen (місто). Можна бути педантом і передати правильно, тобто Ьуберлінґен. Але з м’якого знаку все-таки не дуже прийнято в нас починати слова, тому можна умляут проігнорувати: Уберлінґен.

H та ch
Ch вимовляється в німецьких діалектах дуже по-різному, то як «х», то як «ш», а то й  «шь». Тут варто орієнтуватися на «хохдойч» (літературну німецьку) і передавати як «х», хіба що йдеться про місця в певній місцевості, де «сh» вимовляють як «ш». У цьому випадку можна транслітерувати відмовідно до місцевої вимови.

Про h у мене немає чіткої думки. Воно ніби не тотожнє до «х», але разом з тим не має нічого спільного з українським «г». Ну, на початку слів можна писати «г» (Гамбурґ, Гайзенберґ тощо), а всередині — хз.

ss або ß
Дві літери «s» вимовляються як «с» і повинні передаватися однією «с» в українській мові, то само стосується ß, яку вживають лише німці. Австріяки і швейцарці пишуть дві «s».

L
L у німецькій завжди м’яке [ль]. Твердого не буває.

У всіх нормальних людей wish list — це список речей, які вони б хотіли мати. У мене це радше список того, що хочеться зробити, переважно це подорожі. Отже, прямо зараз це:
— доїхати залізницею до Ґібралтара;
— доїхати велосипедом до Нюрнберґа;
— злітати та відвідати Гонконґ/Шенжень;
— перетнути всю Євразію на залізниці: Бейджінґ—Лісабон, через Росію (або в зворотній бік, як вийде);
— доїхати автівкою до Києва і назад, через Польщу.

Список не вичерпний, звісно.

Обзавівся нещодавно дівайсом для заварювання справжнього турецького чаю, який випускає стамбульська фірма Арзум:

Чайник Arzum Çaycı Classic

Є, звичайно, такі самі чайники механічні, вони виглядають ось так:

Світлина з Вікіпедії

Цей прилад називається чайданлик (Çaydanlık). Він працює просто: нижня секція — чайник, там вода нагрівається до кипіння та підтримується при температурі, трохи нижчої від точки кипіння. Верхня частина — заварник, туди вода з нижньої секції наливається у верхню, і там чай має настоюватися, додатково підігріваючися парою з нижньої секції (водяна баня, тобто). Чай у заварнику виходить концентрований, його можна розбавити водою з нижньої секції.

Тепер про мій дівайс: верхня секція є необов’язковою, можна юзати лише нижню у звичному нам режимі електрочайника. Плюс його в тому, що після кипіння він автоматично переходить в режим підтримки води гарячою (на відео нижче лампочка стає зеленою на 00:45), під час якого він споживає 125 ватт, якщо вірити виробнику (коли гріє для кипіння, то кіловатт з гаком). Тобто, можна його лишати увімкненим на годину й більше, і гаряча вода буде постійно, за меншу кількість енергії, ніж при використанні звичайного електрочайника.

Працює він ось так (кипить перші 45 секунд):


На відео я скоротив час, а так для заварювання чаю треба чекати 15-20 хвилин, щоб добре настоявся. Чай навіть німецького розливу виходить в тому дівайсі непоганий, але непорівняно з турецьким. З турецьким чаєм цим дівайсом вдається приготувати саме такий, як ми пили у Істанбулі.

У ґданському спотзалі відбувався турнір з футбола для дітей, в якому брали участь семирічні діти, що репрезентують клуб «Лєхіа Ґданьск». До зали вбігли бидлофанати конкурентного клубу «Арка Ґданськ», і почали зривати з дітей символіку клубу — футболки, шарфи, браслети. Потім побачили батьків дітей з символікою і почали їх пиздити.

Найбільш вражає у новині не те, що це відбулося, а те, що це не перший такий інцидент у Польщі: «шось подібне вже мало місце у Варшаві. Був то турнір за участі Лєґії та Польонії. Пошкодовані хлопці були лише трохи старші, мали по 10 років.»

До говночемпіонату Європи з говнофутболу залишилось 109 днів, нахуй.

1. Часто мене питають люди. А от alexcheban написав докладну інструкцію, «як правильно економити на авіаквитках». Власне, після того посту мені додати нема чого. Сам я юзаю Skyscanner, ну але це як ґуґл, ним треба правильно користуватися, і він аж ніяк не замінить більш детального ручного пошуку, зокрема перегляду сайтів летовищ.

2. Купив на квітень залізничний квиток «Байройт—Париж» за 89 єврів. О 6 ранку виїзд з Франкфурта, і о 9:50 на Парижі Східному. Іще місяць тому він коштував 69 єврів, але в мене були причини купити його саме зараз, а не тоді.  Загалом, квитки за акцією «Europa Spezial» коштують від 39 єврів, але, як і з лоукостними авіалініями, їх треба брати сильно заздалегідь, потім вони дорожчають. Іще одна важлива деталь: акція діє на потяг «Франкфурт—Заарбрюкен—Париж», а мешкаю я в Байройті. Довелось трохи поїбатися з сайтом bahn.de, щоб проїзд від Байройта до Франкфурта був мені безкоштовний. Як цього досягти? Дуже просто, треба скласти маршрут таким чином, щоб потяг, на який поширюється акція, органічно в нього вписувався. В даному випадку, я просто виїжджаю з Байройта пізно ввечері, і приїжджаю вночі о 24-й до Франкфурта. У цьому випадку проїзд до Франкфурта (потягами IRE та IC) мені безкоштовний.

Загалом, якщо вам з Німеччини треба далі в Європу, варто глянути на акції в розділі Europa Spezial, там часто пропонують гарні знижки на швидкі потяги (з Франкфурта до Парижа хуярить, наприклад, ICE, що у Франції їде по лініях LGV і досягає такої ж швидкості, що й потяги TGV).

Загалом, коли купуєте квитки на німецьку залізницю, крім всього іншого, що я писав раніше, треба пам’ятати, що квиток краще брати відразу на весь маршрут, це буде дешевше, ніж два квитки на різні частини маршруту.

Новини за останні 2 тижні:

1. У Байройті відбувся День тверезості 2012, під час якого було дегустовано пиво Veldensteiner з броварні Kaiser Brau, що в Нойхаусі на Пеґніці:


2. Мені пиздець як захотілося олів’є. Незважаючи на те, що тут можна купити ковбасу, що на смак нагадує лікарську, я замінив її смаженими нюрнберзькими сосисками. Так з’явилося «олів’є по-баварськи»:


Рецепт:
2-3 баварські картоплини (bayerisches Speisekartoffel)
1 баварська цибулина
1 баночка баварських корнішонів
1 баночка баварського гороха
5-6 нюрнберзьких сосисок (Nürnberger bratwurst)
2 баварських яйця від курок, яких тримали у нормальних умовах (з приміткою Freihaltung)
соус для картопляного салату (Sauce für Kartoffelsalat)

Картоплини нарізаємо на кубики і варимо. Цибулину ріжемо і міксером розмішуємо в кашу. Яйця варимо вкруту і нарізаємо кубиками. Перемішуємо з картоплею, цибулиною кашею, порізаними кубиками корнішонами і горохом. Останній етап — сосиски. Їх смажимо на грилі або сковорідці, дрібно теж нарізаємо. Заливаємо це все діло соусом. Вуаля!

3. Їздили у Бонн. Навіть не знаю, кому з нас першому прийшла на думку ідея зекономити казенні кошти й переночувати у містечку в 25 км від Бонна, але місцем ночівлі був обраний готельчик у містечку під назвою Рех. Приперлися ми туди о восьмій вечора, все зачинено. Готельчик теж зачинений. На дверях висить конвертик з текстом «Ґутен таґ, герр ноддет». Там були ключі від наших кімнат і лист: «Ґутен таґ, герр ноддет, герцліх вількомен ін унсерен шьонен хотель! Ми, власники готелю, бухаємо, і зичимо вам приємних снів. Якщо ви з’єбетесь раніше, ніж ми вранці припримось, не забудьте лишити в кімнаті 25 єврів. Дякуємо, родина Шварценберґів.»

Зранку ми таки познайомилися із власниками, похавали і рушили в Бонн. Приїхали, колега дістає з кишені ключ показує мені.
— Шо це?
— Ключ від кімнати.
Засовую руку в кишеню, а в мене теж там ключ від кімнати. Довелося ввечері їхати туди назад. Власників, ясен перець, не було. Відчинив готель, поклав ключі на барну стійку.

Охуєнний експеримент, раджу почитати. Він ілюструє доволі зрозумілий факт, що король голий, — вся літературна критика не варта навіть висраного в унітаз гівна після поїдання херсонських кавунів.

Критика — це такий жанр літератури, де головний герой читає книгу і пише, все, що думає про неї. До неї треба ставитися так само, як і до інших жанрів, наприклад, до фантастики, і не скаржитися, що в реальності ніяких надсвітлових польотів у інші галактики не буває.

Німецькі лінгвісти визнали слово «гівнопад» (shitstorm) найбільш вдалим англіцизмом минулого року, якому не було вдалих аналогів у німецькій мові. Схвалюю вибір поважного журі.

ОпенОфіс придумали німці, він називався StarOffice і був доволі популярний у Європі. Потім німців купила Sun, він перейменувався на ОпенОфіс і був випущений під вільною ліцензією. Десь із версії 2 він з доволі унилого гівна перетворився на найліпший офісний пакет (наскільки він міг бути). Приблизно у той самий час доволі непоганий офісний пакет Майкрософта почав деградувати й перетворився на повний пиздець у версії 2007 і всіх наступних.

У 2009 році Сан був куплений Ораклом, який славився своєю копірастією. Значна частина розробників ОпенОфіса з’їбалося і заснувало Document Foundation, що відтоді випускає форк ОпенОфіса під назвою LibreOffice. У червні 2011 року Оракл подарував ОпенОфіс фундації Apache, тепер він називається Apache OpenOffice, і його майбутнє вже не під загрозою.

Отакі пироги.

Ось що називається epic fail: чуваку (точніше, його шефу, але похуй) надіслали статтю на рецензію, він, відповідно, мав її прочитати і схвалити/відхилити. За правилами етики, вся інформація в статті є суворо конфіденційною, рецензент не має її нікому показувати, бо це ж неопубліковані наукові результати. Ну, але світ неідеальний, і рецензенти іноді пиздять ці результати, бо імена рецензенти анонімні, і довести, що оцей конкретний чувак спиздив твою неопубліковану статтю, відхилив її, а сам швидко опублікував під своїм іменем, складно, дуже складно. Коротше, не довго думаючи, чувак скопіпейстив, якщо вірити прес-службі DFG, кілька абзаців зі статті в пропозал на фінансування наукового проекту. Рецензентом цього проекту виявився автор неопублікованої статті.

В результаті, ясен перець, пропозал було відхилено, плюс чуваку було заборонено подаватися на нові проекти в DFG протягом двох років. Якщо у нього університетська позиція, то і похуй (правда, тут сам університет може за це його хуйнути, але не факт), а якщо він отримує зарплату з проекту в DFG, то це означає пошук нової роботи, за межами Німеччини.

В цьому пості зберу лінки про одну з найбільших подорожей за моє життя:
30.12—3.01 Істанбул:
міська електричка та пішки до летовища Ататюрка
Електричний транспорт: метро, трамваї та фунікулер
навігація та написи
місто
мечеті
Fener
Азійський бік (Kadıköy)
Туалетокультура
Ґранд Базар та східний маркетинг

4.01—5.01 Афіни:
Афіни - Тель-Авів (Пішки до аеропорту Афін)
Пірей
Місто
Метро та інший транспорт
Eксархія
Навігація

6.01—15.01 Ізраїль:
Про опалення
Хайфа
Ізраїльські електрички
Тель-Авів: 1 2
Пустеля Неґев: 1 2
Дімона—Масада—Мертве море
Арад і дорога до Ейлата
Ейлат
Червоне море та підводна обсерваторія
Єрусалим: 1 2 3
Кесарія
Бейт Даґан

І окремий пост про таксівки в Туреччині, Греції та Ізраїлі. Всім дякую, хто цю всю маячню читав і коментив.

Останнє містечко в Ізраїлі, шо ми відвідали. Знаходиться воно біля тель-авівського летовища:


Десь я прочитав, що похилі дахи в Ізраїлі — це ніби як культ карго, бо придумані були для того, шоб сніг падав, блять, вниз, нахуй. Ну не знаю, напевно:


Кондиціонери та колектори: якби не вони, можна було б подумати, шо це Європа:

Вікно, зрештою, теж не європейське.

Я би не присвячував цьому містечку окремого посту, якби не побачив ЗНЕНАЦЬКА ДИКИХ ПАПУГ!!!

Кесарія знаходиться посередині між Тель-Авівом та Хайфою. Слід не плутати античне місто Морська Кесарія (Caesaria Maritima), яке зараз називається Національним Парком Кесарія, і, власне, сучасне містечко Кесарія, яке є єдиним приватним містом у країні:


Ну, ок, не зовсім приватним, але єдиним містом, в якому немає муніципалітету. До створення держави Ізраїль ці землі належали родині Ротшільдів, а після створення територія була передана державі, але держава назад віддала її в оренду на 200 років. Так утворилося місто, що керується неприбутковою фундацією. Про нього абсолютно нічого не можна сказати, крім того, шо тут живуть «мажори»:








На в’їзді у місто — шлагбаум з будкою, в якій нікого не було. Потинявшись і зрозумівши, шо ми приїхали не туди, куди хотіли, ми рушили дивитися акведук:


Я так і не зрозумів, нахуя він був тут римлянам потрібний. Але масштаби вражають. І море тут дуже гарне:






Потинявшись, ми рушили до національного парку — античного міста Кесарія, яке збудував той самий Ірод і назвав на честь Гая Юлія Цезара Октавіана Августа. Не знаю, чи після цієї ремарки місто слід називати Цезарією, але похуй.

Виглядає воно якось так:




Навіть рів зберігся:


Море тут теж непогане:

Трамвай — окраса Єрусалима:




Трамвай тут з’явився нещодавно, в сепрні минулого року, це було свято для місцевих мешканців. Спершу трамвай був безкоштовним:


Потім поставили автомати:


В шабат трамвай не їздить:


Основним транспортом у Єрусалимі є, однак, автобуси:


Ці зелені автобуси обслуговує транспортний кооператив Еґед — це найбільша автобусна компанія у Ізраїлі. Власне, практично у всіх містах я бачив автобуси лише цієї компанії. Еґеду також належить польський перевізник Mobilis, який обслуговує частину маршрутів у Кракові та Варшаві.

Але повернімося до теми:


Оцій споруді хуйзна-скільки тисяч років:


Вірменський квартал, якщо не помиляюсь:


Вид на християнський квартал:


Римляни тут теж побували:


Єврейський квартал. Тут будинки всі нові, але збудовані в тому ж стилі:


Було холодно і дощ, тому більше фоток не буде.

Примітки:
— фільм отримав у 1994 Оскара за найліпшу короткометражку,,
— слово Schwarzfahrer дослівно перекладається як «чорний пасажир», але його первинне значення — це «заєць» (людина, що не сплачує за проїзд),,
— дія відбувається у Берліні,,
— якщо ви уважно дивилися фільм, то ви помітили, що єдиним Schwarzfahrer-ом у фільмі є...

Єрусалим — космополітичний. Тут можна знайти все, що завгодно. Наприклад, шматок Франції:


Шматок Туреччини:


І наші люди теж тут є:


Мало не половина старого міста — це базар:




Як добре, що було пізно, і він був зачинений. Як добре. Уявляю, який пиздець тут ходити вдень. Хоча, блять, ніч — це найпиздатіша пора, шоб лазити по Єрусалиму. По-перше, немає тисяч туристів. По-друге, жовте світло від ліхтарів у комбінації з жовтим камінням вулиць дає неповторний ефект:




І хоча тут дуже безпечно, камери на кожному кроці, плюс вночі лазять мєнти з автоматами, все одно ґрати на вікнах:


Лазячи нескінченими вузенькими вуличками, зненацька потрапляєш у чиюсь квартиру:






Мур старого міста зберігся недоторканний, і його теж варто дивитися вночі:


Саме тут мужик у чалмі хотів у мене купити sakhmetkare за 6 верблюдів, але це було вдень:

Певна польська блоґерка опублікувала рецепт славнозвісного «пташиного молока», навіть не підозрюючи про те, що компанія, що виготовляє гівняний шоколад, 4 роки тому запатентувала цю назву, стверджуючи, що пташине молоко придумав у 1936 році Ян Ведель, засновник компанії. Ну і хуй з ними, здавалося б.

Отже, компанія винаймає юристів, які строчать скаргу адміністрації блогохостинґа iwoman.pl, з проханням додати до назви «пташине молоко» (ptasie mleczko) знак ® і зазначити у тексті рецепту, що «ПТАШИНЕ МОЛОКО®» (саме так, великими літерами) є зареєстрованим торговим знаком компанії Ведель.

Отож, адміністрація поржала і підредагувала відповідним чином пост, написала причину блогерці, а так взяла й злякалася, видаливши блога. Подробиці історії зі скріншотами можете прочитати у дописі «Świat wg ACTA (ptasie mleczko tango down)».

У міжчасі: 22 з 27 членів Унії підписали ACTA-у, включно з Польщею, де був найбільший спротив цьому. Разом з тим, МЗС Німеччини сьогодні повідомило, що воно не буде його підписувати, що в принципі означає, що угода не буде мати статус унійного права, і її виконання лишиться на розсуді кожного члена Унії.

Старий Єрусалим поділений на чотири квартали-ґетта — вірменський, християнський (читай — грецький), єврейський та мусульманський:

Мапа з Вікіпедії

На малому клаптику землі можна зустріти найбільшу кількість конфесій на Землі:






















У грецькому кварталі можна навіть зустріти залишки Різдва:

Існує досить популярна легенда, що NASA свого часу витратила мільйони баксів на те, щоб розробити ручку для писання в невагомості, тоді як росіяни використовували олівці. Як і всі інші подібні легенди про «тупих американців», вона не має нічого спільного з дійсністю: до 1967 року американські космонавти використовували механічні олівці, тільки виготовлені на замовлення, з металевим корпусом. У 1965 році NASA замовила цих олівців у компанії Tycam Engineering Manufacturing, по майже 130 баксів за штуку. Це й спричинило скандал і звинувачення у нераціональному використанні коштів. У той самий час радянські космонавти користувалися восковими олівцями й писали на пластикових дошках.

У той самий час Пол Фішер, заснувавши компанію свого імені, розробив кулькову ручку , якою можна було писати в екстремальних умовах, зокрема під водою та в невагомості. Чорнила в стрижні цієї ручки випорскуються азотом під тиском у 2.4 атмосфери, а кулька зроблена з карбіду вольфрама. Ручка може працювати при температурах від –35 до 120 °C. У 1965 році Фішер запропонував цю ручку NASA-і, але вона довго вагалася, враховуючи попередній скандал з олівцями. Врешті решт, у 1967 році вона купила 400 ручок по 6 баксів за штуку, і обладнала ними експедицію програми Аполлон, зокрема експедицію на Місяць. Олівці з того часу більше не використовувалися, оскільки графітовий пил від них міг залетіти у якийсь електронний пристрій і замкнути там якісь контакти (малоймовірно дуже, але, як то кажуть, від гріха).

У 1969 році Радянський Союз теж купив ці ручки у Фішера, й використовував їх у своїх місіях, зокрема на Союзі. Потім ці ручки використовувалися і надалі, аж поки їм на зміну не прийшов комп’ютер та інша розумна техніка.

А Фішер і зараз продає їх, але вже як дорогий подарунок, по 60 баксів за штуку. Утім, стрижні зі стисненим чорнилом можна купити лише за 5 баксів і вставити їх у звичайну ручку. Компанія стверджує, що її ручки пишуть значно довше, ніж звичайні, і навіть продає моделі, які apparently можна юзати все життя без заміни стрижня.

Наш Schienenersatzverkehr є най-Schienenersatzverkehr-нутіший Schienenersatzverkehr у світі! Їхні Schienenersatzverkehr-и ніколи не пере-Schienenersatzverkehr-нуть наш най-Schienenersatzverkehr-нутіший Schienenersatzverkehr!